Євген Стадник: «Шанси українських кьорлінгістів на медалі Олімпіади-2022 вищі, ніж у хокеїстів»

Вже у квітні 2019 року Україна дебютує на чемпіонаті світу з кьорлінгу, який відбудеться у Норвегії. Перший крок на міжнародну арену зробить змішана команда Олени Паздерської і Євгена Стадника. Обоє живуть у США, тренуються у Нью-Джерсі, проте мають українське громадянство і з гордістю представляють саме нашу країну.

Про те, як усе починалося, про процес підготовки і плани на змагання говоримо з Євгеном Стадником.

Уже за два тижні після початку занять кьорлінгом Євген повісив у клубі на стіну синьо-жовтий прапор. Тоді ж у нього з’явилося бажання знайти інших кьорлінгістів з України. Задіявши пошукові системі і соціальні мережі, Стадник знайшов контакти Всеукраїнської федерації кьорлінгу, а вже за кілька місяців, приїхавши в Україну до родичів, паралельно зустрівся і з керівництвом федерації. Обговорили існуючу ситуацію і перспективи розвитку виду. Євген знав, що Україна є членом Всесвітньої федерації кьорлінгу, але жодного разу ніде не виступала і у рейтингу має нуль очок.

- Тоді я запитав у Наталії Менжеги, відповідального секретаря федерації, як ми можемо організувати команду, адже для цього потрібні чотири чоловіки. І вона відповіла: «Якщо є можливість знайти у США жінку з українським паспортом, ви б змогли грати у змаганнях змішаних пар», - пригадує Євген. – На той момент я навіть не думав про змішані пари, у нас у клубі навіть не було такої дисципліни, ми грали у «класичний» кьорлінг 4х4. Але з цього усе почалося.

Ми підключили наш клуб та інші, почали шукати таку людину і знайшли Олену. Вона спортсменка, хоч і не кьорлінгістка. Неймовірно завзята! Ми почали тренуватися разом, побачили, що є можливість потрапити на чемпіонат світу.

Підготовка до чемпіонату світу наразі у розпалі. Розкажіть про її етапи?

Ми досить непогано виступили у літній підготовчій лізі у штаті Пенсильванія. У листопаді грали на представницькому турнірі у Північній Кароліні і посіли там сьоме місце з 24 команд. Ми дійшли до фіналу у своїй підгрупі і лише там програли, проте залишилися задоволені виступом. Ми побачили те, що можемо змагатися з іншими командами, який вигляд маємо на їхньому фоні. Цей турнір показав нам наші помилки, і зараз ми щодня наполегливо тренуємося і працюємо над тим, щоб їх виправити. У нас щомісяця є прогрес, і це помітно.

Ваша підготовка здебільшого ведеться через ігри, тобто такі собі тренування через змагання?

З квітня до жовтня у нас не було домашнього льоду і тому ми, зокрема, їздили у Пенсильванію, щоб грати. А от після турніру у Північній Кароліні ми суттєво змінили наш напрямок тренування. Ми і зараз граємо, але значно більше часу проводимо з тренерами на льоду. За жовтень і листопад ми набрали форму, вже знаємо напрямок, у якому нам потрібно рухатися, і працюємо за конкретною програмою.

Яким саме моментам на тренуванні зараз необхідно приділити найбільше уваги?

Разом з тренерами ми провели ретельний відеоаналіз ігор на турнірі. Основне, чого нам бракує, це тактики гри у змаганнях змішаних пар. Вона тут зовсім інша. Під час гри 4х4 кидається 16 каменів, у той час як змішані пари мають лише двох гравців і кидають десять каменів. При цьому точки, де, згідно з правилами, мають стояти 2 стаціонарні камені, прописано ще до початку гри.

Потрібно працювати над різними тактичними моментами, зокрема над тим, як змінити рахунок. У нас була така ситуація: десь після першої чверті гри ми вели в рахунку 5:0, а закінчили гру виграшем лише 8:7. Нам потрібно навчитися, як стримуватися, коли маємо великий відрив, і в той же час вміти наздоганяти.

У вашій відповіді прозвучало слово «тренери», у множині. З вами працює кілька спеціалістів?

У нас є ціла група людей з клубу, які нам допомагають. Серед них є кілька чоловіків, які виступали на чемпіонаті США з кьорлінгу на високому рівні. Ніхто з них не отримує за допомогу нам жодної винагороди, але вони це роблять з таким ентузіазмом! Усі підключилися, адже розуміють, що команда може представляти на чемпіонаті світу не лише Україну, а і наш клуб.

Якщо говорити про розподіл функцій, то у нас є щось ніби тренерського комітету. Головний тренер – Дін Рот. Він працює з усіма напрямками нашого розвитку. Але є тренер, який працює виключно над тактикою, інший – на льоду, безпосередньо над захисними варіантами і так далі. У нас серйозні плани і ціла група тренерів. Ми працюємо, граємо разом. А нещодавно нам перезаливали лід, і у ці дні ми зустрічалися ввечері, передивлялися ігри і обговорювали всі нюанси. Недаремно кьорлінг називають шахами на льоду. Ми прокручували ледь не кожний епізод по кілька разів, продумували, щоб було б, якби кинули інакше.

Як ви знаходите спільну мову з Оленою і чи підходите ви один одному за темпераментом?

Працюємо над цим кожен день. Наші відносини дещо змінилися після турніру у Північній Кароліні. Ми зрозуміли, що нам необхідно виробити свою мову, знаки. Ми занадто довго обговорювали кидки – по 35-45 секунд. І це при тому, що на чемпіонату світу матимемо на це лише 22 секунди. Тому для нас, як для команди, зараз дуже важливо у найкоротший період часу поєднати наші думки.

Загалом же, наші стосунки у команді дуже професіональні. Ми настільки багато й наполегливо працюємо, що у клубі всі просто в шоці від цього.

До чемпіонату світу плануєте зіграти ще на якомусь турнірі?

Після вдалого виступу у Північній Кароліні нас запросили на клубний чемпіонат США для клубів Східного узбережжя. Змагання відбуватимуться на півночі штату Нью-Йорк, майже на кордоні з Канадою у місті Юкка, з 31 січня по 3 лютого. Сподіваюся, нам вдасться узгодити все на роботі (адже ми з Оленою, як і більшість кьорлінгістів, працюємо – це особливість нашого виду спорту – і не завжди вдається взяти по кілька вихідних поспіль) і зіграти там. Ми прагнутимемо до цього, оскільки турнір дуже представницький, клуби відправлять на нього лише найкращі команди.

Ви почали фандрайзингову кампанію і збираєте кошти на підготовку. Це безпосередньо для поїздки на чемпіонат світу?

Це здебільшого для нашої підготовки, бо щодо чемпіонату світу, нашого проживання там ми досягли певних домовленостей з федерацією і все має бути добре. А от поїздки на турніри всередині США, обладнання – для всього цього нам потрібно шукати власні кошти, залучати спонсорів тощо.

На чемпіонат світу попередньо плануємо приїхати за два-три дні до початку змагань. Цей час нам буде потрібний і для акліматизації, і для того, щоб звикнути до льоду. Згідно з правилами змагань, ми щодня матимемо час на ньому. І це дуже важливо, адже провести вдало гру на льоду, на який ти жодного разу не виходив, майже неможливо. У нас зовсім інший лід, не такий як, наприклад, у хокеї. Це дуже довго пояснювати, але я наведу зрозумілий для багатьох приклад: якщо волосинка упала на лід і по ній проїхав камінь, то шанси на те, що він зупиниться там, де мав би це зробити, майже рівні нулю. Я сам це перевіряв – і камінь градусів на 15-20 від’їхав у бік. Саме тому у нас весь час підчищають лід.

Розумію, що на чемпіонаті світу у вас дебют і граєте ви не так давно. Проте все ж запитаю: на що ви розраховуєте у Норвегії?

Основна складність цьогорічного турніру полягає у тому, що це останній чемпіонат світу з такою кількістю команд. Минулого року участь у ньому взяли понад 40 команд. У 2019-му зберуться всі, хто зможе виступати, адже за результатами саме цього чемпіонату команди кваліфікуються на наступний. Найкращі 16 потраплять на турнір напряму. Ще чотири долучаться до них згодом, після Світового кваліфікаційного турніру.

Звичайно, нам би не хотілося залишитися у найслабшому дивізіоні, але Україна їде вперше, у нас не було жодного досвіду. Ми все робитимемо на сто відсотків і наш план-максимум потрапити до топ-16, а план-мінімум – виграти бодай одну гру, щоб показати себе, показати, що ми є. Звичайно, якщо ми потрапимо в одну групу зі шведами, канадійцями, американцями чи навіть росіянами, нам буде складно грати, але хтось має зробити перший крок, і це будемо ми. Ми хочемо бути свого роду амбасадорами нашого виду спорту.

До речі, шанси на те, що кьорлінгісти потраплять на Олімпіаду-2022 і навіть виграють там медалі, значно вищі, ніж у хокеїстів. Це жодним чином не образа хокеїстам! Просто у нас інший вид спорту. Для того, щоб виступати на високому рівні, не обов’язково починати з шести років. Є безліч прикладів, коли спортсмени, які досягали успіху, починали грати у кьорлінг у зрілому віці. І навіть певний надлишок ваги не грає проти них.